Міжнародні екологічні угоди та конвенції
Порядок денний на ХХІ століття, (Agenda XXI), Ріо-де-Жанейро,
1992 р.
“Порядок денний на ХХІ століття” являє собою програму
того, як зробити цей розвиток сталим з точки зору
соціальної, економічної та екологічної безпеки. У цьому
документі, прийнятому на Саміті ООН “Планета Земля”, у
Ріо, 1992 р, зроблено спробу задовольнити потреби усіх
людей та країн через визначення загальних цілей як у
сфері екології, так і у сфері розвитку людства -
економічне зростання та соціальний прогрес. Важливим
досягненням конференції було усвідомлення учасниками
необхідності подолання бідності на планеті. Це
планується зробити шляхом забезпечення бідним більш
широкого доступу до ресурсів, для стабілізації їх
життєвого рівня. Стратегії розвитку країн світу повинні
передбачати розв’язання комплексу проблем зростання
населення, захисту їх здоров’я, відтворення екологічних
систем, передачі нових технологій, раціонального
використання та доступу до ресурсів.
Економічний розвиток має бути самодостатнім, він не може
нехтувати екологічні проблеми, або сприяти
безконтрольному знищенню природних ресурсів. Він не може
досягти мети без одночасного розвитку соціальних питань.
Такий розвиток має брати до уваги потреби всіх народів,
гарантувати права на однакову якість життевого простору
і доступу до ресурсів. Він має підтримувати чесний
розподіл між усіма краінами, щоб кожна людина могла мати
однакові життєві стандарти та однаковий рівень доступу
до ресурсів і якості життя
http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/
Рамкова Конвенція ООН з питань зміни клімату (РКЗК ООН)
- Основоположна міжнародна угода, що була підписана на
конференції ООН “Оточуюче середовище та розвиток” в Ріо-де-Жанейро
(червень 1992р.) Міжнародна спільнота, визнаючи
небезпеку, пов’язану з постійним зростанням викидів
парникових газів, домовилася про підписання у 1992 р.
Після ратифікації, РКЗК ООН набрала чинності у березні
1994 р.
КІОТСЬКИЙ ПРОТОКОЛ ДО РАМКОВОЇ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ЗМІНУ
КЛІМАТУ
Конвенція
про охорону біологічного різноманіття.
(Ріо-де-Жанейро, 1992 р.),
Ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994
року. В Україні зараз діють такі міжнародні конвенції,
спрямовані на збереження біосфери:
-
Конвенція про біорізноманіття
-
Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних
середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.),
ратифікована в 1996 р., вступила в силу в 1999 р.;
-
Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і
флори, що знаходяться під загрозою зникнення (1973 р.),
ратифікована в 1999 р., вступила в силу в 2000 р.;
-
Конвенція про охорону водно-болотних угідь (Рамсар, 1971
р.), ратифікована в 1996 р.;
-
Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин
(Бонн, 1979 р.), ратифікована в 1996 р., вступила в силу
в 1999 р.;- Угода по збереження афро-євразійських
мігруючих водно-болотних птахів (1996 р.),
Оргуська конвенція
Конвенція «Про доступ до інформації, участь
громадськості у процесі прийняття рішень та правосуддя з
питань, що стосуються довкілля» (Оргуська конвенція)
була підписана 25 червня 1998 року у м. Оргус (Данія)
під час четвертої Всеєвропейської конференції міністрів
охорони навколишнього природного середовища «Довкілля
для Європи». Хоча Оргуська конвенція є регіональною — її
значення універсальне. Вона є найбільш повною розробкою
принципу 10 Ріо_де_Жанейрської декларації, який
підкреслює необхідність участі громадськості до
вирішення екологічних питань та доступу до екологічної
інформації, що є у розпорядженні державних органів. На
момент виходу цього огляду Конвенцію підписало 40 країн,
а сторонами стали 27 країн.
На
думку Генерального Секретаря ООН Кофі Аннана, «Оргуська
конвенція є найбільш амбіційним явищем екологічної
демократії, яке коли_небудь здійснювалося під егідою
ООН». Вперше на міжнародному рівні ця Конвенція
закріпила такі базові екологічні права як право на
доступ до екологічної інформації, право на участь
громадськості у прийнятті рішень та право на доступ до
правосуддя з питань, що стосуються довкілля.
6
липня 1999 року Україна ратифікувала Оргуську конвенцію,
зробивши її невід'ємною частиною національного
законодавства. Органами влади за останні роки були
зроблені значні кроки, спрямовані на впровадження засад
Оргуської конвенції в національне законодавство. Так, у
2002 році були прийняті зміни в Законах України «Про
охорону навколишнього природного середовища», «Про
екологічну експертизу» та Кодексі про адміністративні
правопорушення, а в лютому 2004 року Міністерством
охорони навколишнього природного середовища були
затверджені два Положення «Про порядок надання
екологічної інформації» та «Про участь громадськості у
прийнятті рішень у сфері охорони довкілля».
Важливість Конвенції для України, як і для інших країн
ННД, важко переоцінити, оскільки вона зосереджена на
співпраці між громадськістю та владою в умовах
демократії і закладає основу нового процесу участі
громадськості у прийнятті владних рішень.
CITES
The Convention
on International Trade in Endangered Species of Wild Fauna and Flora (CITES)
is an
international agreement signed by more than 150 countries controlling trade
in a number of species of plants and
animals, their parts and derivatives. The names of these species appear in a
Control List that is updated every
two years, following the meeting of the Parties to the Convention. The list
provides the names of CITES
species and indicates whether they are Appendix I, II or III species.
Appendix I
species are rare or endangered. Trade in these species for primarily
commercial purposes is
prohibited. As a result, Appendix I species must be accompanied by a CITES
export permit issued by the
exporting country and a CITES import permit issued by the importing country.
Appendix II
species are neither rare nor endangered at present, but could become so if
trade is not controlled. The
species in Appendix II must be accompanied by an appropriate CITES export
permit issued by the
exporting country before entry to the importing country will be allowed.
Appendix III
species are not endangered but are subject to special management within the
listing country (as
indicated in parentheses beside the Appendix number). Species in Appendix
III must be accompanied by an
appropriate CITES export permit issued by the exporting country if the trade
is with the listing country, or by a
certificate of origin or a re-export certificate if the trade is with a
country other than the listing
country, as required by the Convention.
Договори, впровадження яких здійснює Організація
Об'єднаних Націй.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її
спеціалізовані
установи прийняли заявки, що надійшли від
керівних органів різних договорів про виконання
адміністративних функцій по цим договорам, залишаючи
питання управління технічних і допоміжних питань
секретаріатам самих договорів. Такі секретаріати не
є інтегрованими й не
залежать від програм, здійснюваних
організаторами-спонсорами. При цьому слід зазначити, що
всі співробітники
такого секретаріату є
працівниками ООН або працівниками спеціалізованої
установи.
Договори в цій категорії включають:
·
Рамкову конвенцію ООН зі зміни клімату (1992 р.),
·
Конвенцію ООН по боротьбі із
спустеленням (1994 р.),
·
Конвенцію про біологічне розмаїття (1992 р.) і
·
Конвенцію з міжнародної торгівлі, що
перебувають під загрозою
зникнення
представниками дикої фауни й флори (1973 р.),
·
Конвенцію по збереженню
мігруючих різновидів диких
тварин (1979 р.) і
·
Базельську конвенцію по боротьбі із
трансграничним перевезенням небезпечних відходів
та їх знищення (1989 р.).
Довкілля для Європи
21
травня 2003 року у
Києві,
відкрилася 5-та Всеєвропейська конференція міністрів
навколишнього середовища “Довкілля для Європи”. До Києва
з’їхалися делегації з 51 країни регіону Європейської
Економічної Комісії (ЄЕК) ООН та 29 міжнародних
організацій, представники неурядових громадських
екологічних організацій та світових засобів масової
інформації. Майже всі делегації очолювали міністри. При
цьому, делегації деяких країн були представлені більш
високим рівнем (делегацію США очолював Заступник
Державного Секретаря, а Великобританії – Державний
секретар, який за посадою є вищим ніж міністр).
Конференція проходила три дні. У перший день міністри
розглянули такі питання:
·
Третій Всеєвропейський звіт щодо оцінки стану
навколишнього середовища (Київська оцінка);
·
Аналіз Оглядів результативності природоохоронної
діяльності в країнах з перехідною економікою;
·
Дотримання вимог міжнародних екологічних угод та
контроль за їх виконанням;
Важливою подією
першого дня
Конференції стало підписання
трьох
протоколів:
·
Про цивільну відповідальність та компенсацію за шкоду,
завдану транскордонним впливом промислових аварій на
транскордонні води;
·
Протокол про регістри викидів та перенесення
забруднювачів
·
Протокол про стратегічну екологічну оцінку;
Протокол про регістри викидів та перенесення
забруднювачів дає можливість розширити доступ
громадськості до інформації шляхом створення комплексних
загальнонаціональних регістрів викидів та переносів
забруднювачів, які сприятимуть більш активній участі
громадськості в процесі прийняття рішень з питань, що
стосуються навколишнього середовища, а також
попередженню та скороченню забруднення навколишнього
середовища.
Підписавши цей протокол, Україна взяла на себе зобов”язання
по створенню інформаційної системи регістрів викидів та
перенесення забруднювачів (збір даних, перевірка
достовірності даних, зберігання даних, розповсюдження
даних). Протоколом визначено 86 речовини, в т.ч.
парникові гази, речовини, що руйнують озоновий шар,
важкі метали, стійкі органічні забруднювачі тощо.
Порядок денний другого дня конференції включав у собі
такі питання:
·
“Екологічні партнерства в регіоні ЄЕК ООН: екологічна
стратегія для країн Східної Європи, Кавказу та
Центральної Азії”;
·
Пан-Європейська стратегія біологічного та ландшафтного
різноманіття;
·
Екологічна освіта для сталого розвитку;
·
Карпатська конвенція;
·
Спільна сесія міністрів та представників неурядових
організацій.
Стратегія екологічного партнерства
Одним з головних документів Конференції є Стратегія
екологічного партнерства. Цей документ розкриває рамки
співпраці між 55 країнами регіону, а також дозволяє
залучати фінансові ресурси з метою збереження та
відтворення природних ресурсів, створенні
інституціонального потенціалу, розвитку законодавчої
бази, поширення інформації та підвищення обізнаності
громадськості.
Врамках розгляду партнерств відбулося ухвалення “Водної
ініціативи ЄС для країн Східної Європи, Кавказу та
Центральної Азії” та документу “Довкілля, вода та
безпека в Центральній Азії”
Карпатська конвенція
Важливим
документом Київської конференції є
«Конвенція
про захист довкілля та сталий розвиток Карпат».
Карпатську конвенцію підписали 6 із 7 країн цього
регіону – Румунія, Сербія та Чорногорія, Словакія,
Угорщина, Україна та Чехія. Представник Польщі заявив,
що підпише Конвенцію після узгодження процедурних
питань. Секретаріату Конвенції створено
в
Україні, у м. Львові.
Карпатською конвенцією передбачено створення мережі
карпатських заповідних територій задля збереження
екологічної цілісності регіону і покращення умов
розвитку зеленого туризму. Особлива увага в документі
приділяється сталому розвитку сільських територій та
екологічно чистого транспорту, розробці системи
оцінювання екологічних ризиків, посиленню ролі
неурядових організацій та місцевих громад, інформаційній
підтримці.
Міністри прийняли Заяву з енергоефективності, та
Резолюцію про біорізноманіття, яка стала спільною заявою
міністрів про намір до 2010 скоротити обсяг втрат
біологічного та ландшафтного різноманіття. Йдеться,
насамперед, про захист лісів, ідентифікацію
Загальноєвропейської екологічної мережі тощо.
Завершальним етапом другого дня Конференції стала
спільна сесія міністрів та представників неурядових
організацій (НУО). Україна неодноразово наголошувала, що
вона розглядає процес підготовки та проведення Київської
конференції як приклад впровадження Оргуської конвенції.
У формі відкритої дискусії міністри та представники НУО
обговорили шляхи спрямування ринкових механізмів
забезпечення екологічних вимог, а також необхідні кроки
щодо інституціональних змін для забезпечення інтеграції
екологічної політики в державному управлінні в регіоні
ЄЕК ООН.
Підсумковим документом Київської конференції стала
Міністерська декларація, в якій закладені всі ухвалені
рішення. Цей документ визначатиме екологічну політику в
регіоні ЄЕК ООН на наступні 10 років.
Київська конференція стала історією. Її результати ще
потребують осмислення та детального аналізу. Але є всі
підстави говорити про роль цієї конференції для підняття
міжнародного іміджу нашої держави. Ця конференція
увійшла в історію не тільки прийняттям екологічної
стратегії, а й тим, що визначила пріоритети подальшого
розвитку усього процесу “Довкілля для Європи”, стала
місцем підписання Карпатської конвенції.
Конвенція про охорону та використання транскордонних
водотоків та міжнародних озер
Конвенція про охорону та використання транскордонних
водотоків та міжнародних озер є однією з ключових у
галузі міжнародного природоохоронного співробітництва.
Конвенція укладена у 1992 р. у Хельсінкі і набула
чинності 6 жовтня 1996 р. Її підписали 25 сторін, а
також ЄС. Сторонами є 16 країн, у тому числі Німеччина,
Угорщина, Молдова, Румунія, Російська Федерація. На
сьогодні Верховна Рада України розглядає у своїх
Комітетах проект Закону про приєднання України до цієї
до Конвенції.
Саме Конвенція про охорону та використання
транскордонних водотоків та міжнародних озер розширює
можливості транскордонного співробітництва з цілою
низкою держав-сусідів в басейнах таких річок як Дніпро,
Дністер, Дунай, Сіверський Донець, а також Чорного та
Азовського морів.
СТОКГОЛЬМСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО стійкі органічні
забруднювачі
(СОЗ)
Стокгольмська конвенція була відкрита для підписання в
травні 2001 року й набула чинності всього три роки через
- у травні 2004-го. Такий прискорений процес
набуття чинності доводить, що країни з особливою
увагою поставилися до положень конвенції, яка регулює
обіг 12 спеціально обраних особливо небезпечних
органічних речовин. Конвенція націлена на скорочення
використання і наступну повну ліквідацію 12
особливо токсичних стійких органічних забруднювачів (СОЗ).
Вона передбачає також створення системи для рішення
проблеми додаткових неприйнятно небезпечних хімікатів. У
ній визнається, що іноді для припинення виробництва і
використання деяких хімікатів необхідно додавати
додаткові зусилля. У ній також відзначається
необхідність направляти ресурси на видалення існуючих
запасів і скидань СОЗ, що розосереджені по усім світі.
“Брудна дюжина” - це мінімальний набір токсикантів,
використання яких зачіпає інтереси безпеки всіх країн.
Ці речовини, відповідно до конвенції, повинні бути
заборонені для використання, виробництво їх повинне бути
припинене, а всі запаси знищені, крім того, їх
забороняється перевозити через кордони країн, які
визнають Конвенцію про СОЗ. Список відкритий для
розширення, але нові речовини, що включають, як і перші
12, повинні бути “стійкими органічними забруднювачами”
РОТТЕРДАМСЬКА КОНВЕНЦІЯ, PIC
Конвенція була прийнята 10 вересня 1998 року на
Конференції повноважних представників у Роттердамі й
набула чинності 24 лютого 2004 року. Її основна ідея –
створення системи раннього оповіщення про торгівлю
небезпечними пестицидами.
Конвенція вимагає інформувати державу, що імпортує, про
тім, що пестицид або інша хімічна речовина заборонена в
інших країнах через вплив на навколишнє середовище або
здоров'я населення, і дає країні-одержувачеві право
відмовитися від імпорту таких хімічних речовин. З держав
ВЕКЦА Сторонами конвенції є Вірменія, Кыргызстан і
Україна
PIC - це скорочення від “Prior Informed Consent”, що
означає “Попередню обґрунтовану згоду”. Мова йде про
процедуру, яка дозволяє країнам, що імпортують
небезпечні хімічні речовини, досягнути попереднього
обґрунтованої згоди, тобто
дозволити імпорт
або заборонити
його. Іншими словами – згідно Роттердамської
конвенції експорт хімічної речовини, може здійснюватися
тільки за умови згоди Сторони,
що її імпортує.
БАЗЕЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО КОНТРОЛЬ ЗА ТРАНСГРАНИЧНИМ
ПЕРЕВЕЗЕННЯМ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ
Крім зазначених угод, потоки відходів регулюються
Базельською конвенцією, підписаною у 1989 року.
Конвенція ЮНЕСКО про збереження всесвітньої культурної і
природної спадщини
Глобальні аспекти формування національної
культурно-екологічної мережі
Процес формування національної культурно-екологічної
мережі регулюється Конвенцією про збереження всесвітньої
культурної і природної спадщини, учасницею якої є
Україна. Внесення культурної або природної пам'ятки до
Спискові всесвітньої спадщини передбачає її захист на
міжнародному рівні шляхом надання фінансової, наукової і
технічної допомоги. З метою активізації роботи на цьому
напрямі Національною комісією України в справах ЮНЕСКО
розроблено План заходів з охорони і збереження
культурної спадщини в Україні. Два об'єкти внесено до
Списку всесвітньої спадщини (“Софійський собор _
Києво_Печерська Лавра” та “Історичний центр
Львова”). |
